Колись давно один мандрівник простував до князя, несучи йому в подарунок глечик вина. Надворі панувала золота осінь. Довго йшов той чоловік і зрештою дістався селища, де мешкав князь. Неподалік того селища височів пагорб, рясно вкритий виноградними лозами.
Грона винограду були такими стиглими і такими соковитими, а втомленого мандрівника так мучила спрага, що вирішив вирішив він трішечки поласувати ягодами. Видершись на крутосхил, чоловік заходився наминати виноград за обидві щоки – і не спинився доти, доки не набив повнісіньке черево. Та коли він уже вирішив повертатися на дорогу, його знагла помітив виноградар. Розлючений появою чужинця, господар так розверещався, так розсварився, що бідолашний мандрівник завмер ні в сих ні в тих!
– Негідник! – лаявся виноградар. – Чого ти сюди поліз? Хіба для тебе плекав я оці чудові лози? Геть звідси!
Схопивши непроханого гостя, виноградар потягнув його додолу. а затим відвів до князя.
– Цей паскудник заліз у мій виноград і обібрав геть усі ягоди! – пожалівся він.
– Юначе! – суворо звернувся до мандрівника князь. – Як ти опинився на високому крутосхилі в чужому винограднику?
– Ясновельможний! – шанобливо вклонився юнак – Я йшов до тебе з подарунком, та раптом збагнув, що збочив зі шляху і що найкоротший шлях до палацу пролягає саме тим пагорбом. Тому я й видерся на нього, вгинаючись під вагою оцього глека, приготованого для тебе в подарунок.