Колись давно з усього світу зійшлися на турнір найліпші та найвиразніші бійці. Суддею тих змагань був великий китайський мудрець. Зрештою, переглянувши тисячі герців, він вибрав трьох найпотужніших вояк і попрохав кожного з них описати свій метод тренування.
Першим озвався неоковирний, лютий на вигляд богатир.
– Щоранку, до схід сонця, я трощу дерева, каміння й дошки, – проревів він, – усе, що трапиться під гарячу руку! Довкола моєї оселі можна побачити лише порох та попіл!
– Чудово! – покивав мудрець, а тоді звернувся до іншого бійця: – А як тренуєшся ти?
– Щоранку, до схід сонця, я медитую, – промовив високий худорлявий чолов’яга, схожий радше на ченця. – Я вчуся контролювати власне тіло розумом та волею, змушуючи його бути легким і спритним, як думка!
– Гарно, дуже гарно! – похвалив мудрець, після чого звернувся до третього бійця: – То як щодо тебе?
І тут підвівся цілком пересічний, зовні нічим не примітний чолов'яга. Якби щойно він не виграв тисячу двобоїв, ніхто б і не подумав, буцімто це славетний воїн!
– А я взагалі не тренуюся, – проголосив він. – Просто намагаюся бути присутнім у всьому, що роблю!