Конфуціанські притчі

Конфуціанські притчі тісно пов’язані з ученням Конфуція – давнього мислителя та філософа, що жив у Китаї в V ст. до н. е і був сучасником Лао-Цзи. Власне, вчення, назване на честь його засновника конфуціанством, справило глибокий уплив на духовне життя Китаю та всієї Східної Азії.

Хоча Конфуцій не мав власного, розробленого ним учення, він зібрав прокоментував і переповів п’ять класичних творів Давнього Китаю. Головне сучасне джерело відомостей про вчення Конфуція – це книга «Лунь юй» («Бесіди та судження»), що містить записи висловлювань і розмов Конфуція, виконані його учнями та їхніми послідовниками.

Конфуціанська концепція заснована на пануванні моральних цінностей. Конфуцій прагнув створити гармонійне суспільство за давнім взірцем, де кожна особистість виконувала певну функцію. Таке суспільство ґрунтується на ідеї цілковитої відданості у стосунках між керівниками та підлеглими, що сприяє збереженню гармонії в суспільстві. На думку Конфуція, країна – це велика родина, тому чільне місце у його концепції посідає повага до батьків, учителів, керівників і взагалі старших за віком чи посадою людей.

Що ж до політичної програми славетного філософа, то дона передбачає Щруворе та чітке визначення обов’язків кожного члена суспільства: пан має бути паном, а челядник – челядником. При цьому державна влада має користуватися повного довірою народу, бо без цього вона не здатна існувати, а обов’язок будь-якого володаря – власним прикладом спонукати людей до правильної поведінки.

Також Конфуцій уважав, що людина є тим, що вона сама із себе робить. Самопізнання допомагає людям вибудовувати суспільний лад, заснований на розумі. За такого устрою людина має змогу не лише займатися самовдосконаленням, але й виконувати особисте призначення у суспільстві. Тому в центрі уваги конфуціанства знаходяться виховання в людині високих моральних якостей, формування її суспільної свідомості.

Конфуцій наголошував на існуванні п’яти панівних чеснот, що цілком відповідають законам природи і є важливими умовами розумного ладу у спільному житті народу. Це мудрість, гуманність, мужність, вірність і повага до старших.

Мудрець підкреслював, що прямий обов’язок кожного – любити ближнього, бути добрим та чуйним, плекати в собі людяність. Мовляв, усе це відрізняє людину від тварини і протиставляється звірячим якостям – підступності та жорстокості. Конфуцій першим сформулював золоте правило: «Нікому не роби того, чого не бажаєш собі». Філософ повчав керуватися виключно співчуттям та любов’ю до тих, хто тебе оточує. Він уважав, що здоровий глузд, розважливість і мудрість допомагають людині побачити себе збоку, обміркувати наслідки власних дай, уникнути зайвої впертості. Справедливість протистоїть егоїзму й дарує шляхетній людині необхідну твердість і суворість. Щирість, безпосередність і доброчесність захищають людину від лицемірства.

Першу скрипку в конфуціанстві відігравав етикет, правила гарних манер, що регулюють поведінку людини в різноманітних життєвих ситуаціях.

Також він надавав неабияке значення музиці, називаючи її найліпшим засобом для виправлення поганих звичок.

Поступово конфуціанство взяло гору над буддизмом і даосизмом, а його ідеї залишили значний слід у всій історії Китаю. Згодом це вчення перетворилося на державну ідеологічну доктрину Піднебесної, позначившись на всіх галузях життя цієї країни. Звісно, це призвело до звеличення постаті Конфуція, ба навіть її включення до релігійного пантеону. Таким чином, давній філософ став об’єктом ушанування й дістав статус великого духовного лідера цілої нації.