Грецькі притчі
- Надія (грецька притча)
- Справжній філософ (грецька притча)
- Статки Діогена (грецька притча)
- Сліпий (грецька притча)
- Убогий Платон (грецька притча)
- Вірний друг (грецька притча)
- Мішок із горіхами (грецька притча)
- Не додавай лихо до лиха (грецька притча)
- Ліпше загинути без вини (грецька притча)
- Усе своє ношу із собою (грецька притча)
- Випити добре (грецька притча)
- Винахідливий Езоп (грецька притча)
- Платня за кривду (грецька притча)
- Коштовність (грецька притча)
- Прихильник корінців (грецька притча)
- Турбота про майбутнє (грецька притча)
- Ідея та боягузтво (грецька притча)
- Молитва Зевсу (грецька притча)
- Найліпше вчення (грецька притча)
- Сократ і дука (грецька притча)
- Порада вчителя (грецька притча)
- Чи варто одружуватися? (грецька притча)
- На обличчі написано (грецька притча)
- Криве люстро (грецька притча)
- Слушний час (грецька притча)
- Філософ і дука (грецька притча)
- Сократ на базарі (грецька притча)
- Які вони, боги? (грецька притча)
- Свиня в багнюці (грецька притча)
- Найкраще життя (грецька притча)
- Відповіді Фалеса (грецька притча)
- Секрет Сократа (грецька притча)
- Мудрість Сократа (грецька притча)
- Іще не готовий (грецька притча)
Культура Давньої Греції посідає особливе місце у світовій історії, хоча антична цивілізація не є найдавнішою. Коли вона виникла, деякі цивілізації Давнього Сходу вже вимірювали свою історію тисячоліттями. Утворена в VII–V ст. до н. е., Греція швидко перевершила решту східних цивілізацій, розвиток яких тривав щонайменше три тисячоліття, у галузях науки, філософії, літератури та мистецтва.
Саме в античній культурі вперше в історії людства наука стала цілком самостійною галуззю, очолюваною філософією.
Першим грецьким ученим – філософом, астрономом і математиком – традиційно вважають Фалеса. Його ім’я відкриває перелік «сімох мудреців», як-от: Демокрита, котрий висунув концепцію атомарного складу світу; Геракліта, який відіграв значну роль у становленні діалектики; Сократа, зосередженого на соціально-етичних проблемах; його учня Платона, основоположника філософської школи об’єктивного ідеалізму; Епікура, чия увага була спрямована на кожну окрему людину та її проблеми; і звісно, Арістотеля, великого вченого-енциклопедиста, засновника формальної логіки.
Спільним елементом усієї давньогрецької культури стали міфи. У давньогрецькій міфології чітко простежується прагнення показати всеосяжну картину світу, знайти логічне пояснення всьому сущому. Давньогрецькі боги, очолювані громовержцем Зевсом, жили на горі Олімп і втілювали у собі різноманітні сили природи. Зевс вважався царем і над богами, і над людьми. Усього ж верховних богів налічувалося 12, і наймогутнішими серед них виступали Посейдон, володар морів, джерел та усієї води на Землі, і Аїд, господар похмурого підземного світу. Гера, дружина Зевса, була покровителькою шлюбу та родинного затишку; Зевсова сестра Деметра – богинею плодючості; а улюблена дочка Зевса Афіна, богиня мудрості, зокрема воєнної, опікувалася знаннями та ремеслами. За легендою, Афіна з’явилась із Зевсової голови в бойових обладунках: шоломі та латах. Іще одна дочка громовержця, Афродіта, яка народилася з морської тни поблизу острова Крит, вважалася покровителькою кохання та краси. Могутній Арес відповідав за будь-які воєнні дії, а хитрий Гермес мав турбуватися про худобу та пастухів, хоча згодом зажив слави вісника олімпійських богів, захисника мандрівників і купців, прихильника торгівлі та винахідника сопілки. Артеміда спершу вважалася богинею Місяця, і до її обов’язків входило охороняти тварин і стежити за мисливцями на полюванні, а пізніше вона стала богинею жіночої цноти. її брат, уродливий Аполлон, зазнав пошани як бог сонячного світла, освіти, медицини та мистецтва.
В уявленні стародавніх греків боги мали людську подобу і цілком людські бажання, думки, почуття, ба навіть недоліки та вади. Проте вони суворо карали людей, котрі силкувалися дорівнятися до них красою, розумом чи могутністю.
Грецька міфологія справила вирішальний вплив на формування літературної традиції. Також вона відіграла дуже важливу роль у становленні та розвитку притч як самостійного жанру усної та літературної творчості.