В одного коваля був собака, який мав звичку спати, коли господар працював, і прокидатися, коли той сідав до столу обідати чи вечеряти. Тоді сірко й собі трюхикав до столу, щоби відхопити ласий шматочок. Кінець кінцем терпець ковалеві урвався, і він напосівся на собаку:
– Ох ти ж бусурманський пес! Чому грюкіт мого молота, від якого здригається все навкруги, не здатен розбудити тебе, а тихесенький стукіт ложки негайно підриває тебе з місця і змушує стрибати біля столу?!
Отак і серед людей існує багацько таких, чиї вуха вловлюють виключно те, що може їм згодитися, і лишаються глухими, коли треба зробити щось корисне для інших.
Один хлопчик упіймав на лузі сарану. А затим йому на очі трапився скорпіон. Вирішивши, що це також сарана, тільки більша, малюк простягнув до нього руку – і знагла відчув страшенний біль! Не схотівши бути схоплений, скорпіон вкусив хлопчика, а потому сказав:
– Ти хотів мене зловити, а натомість утратив навіть те, що мав.
Отож, не можна застосовувати той самий засіб у різних життєвих обставинах.