Підозрюючи у змові проти себе одного грека, грізний і жорстокий цар наказав схопити його і привести до палацу. Коли підозрюваного привели, володар розлючено процідив:
– Мені повідомили, що ти зробив на мене наклеп і замислив злочин. За це тебе стратять!
– Гаразд! – відказав грек. – Та я не робив жодного наклепу – лише назвав тебе жорстоким, яким ти і є. Так само я не замислював проти тебе злочину – лише викрив ті ганебні справи, які ти скоїв! Та менше з тим. Подаруй мені всього три дні, щоби я зміг попрощатися з родиною. Замість себе я залишу свого друга як запоруку того, що я повернуся на страту.
– Ну добре, – трохи подумавши, зголосився цар. – іди, даю тобі рівно три дні. Та якщо за цей час ти не з'явишся, тоді буде страчено твого друга.
«Звісно, він не повернеться, – вирішив цар. – То нехай народ дізнається, який він брехун і зрадник».
Засуджений вирушив у селище, де мешкали його мати і сестра, а вірного друга повели до в’язниці й закували у кайдани.
І от настав час повертатися. Грек уже подався був у зворотну путь, коли здійнявся страшенний буревій: дмухнув потужний впер, спалахнула блискавка, на землю впала злива, а з гір у долини помчали бурхливі потоки. На додачу скажений вітрюган зірвав міст на шляху засудженого, а річка, вийшовши з берегів, розхвилювалася незгірше за штормове море!
Тоді відчайдушний грек стрибнув у збурений потік і ціною неймовірних зусиль усе ж таки дістався берега. Щойно він став на твердий грунт, як сонце визирнуло з-поміж хмар і розпалилося лютою спекою. Попри це. подорожній не вповільнював крок, бо дуже квапився якнайшвидше дістатися міста, і тому поступово знесилювався.
Та от нарешті попереду замайоріли верхівки міських веж, а навперейми засудженому вийшли слуги й повідомили, що його друга вже повели на страту, хоча той до останнього не вірив у зраду.
Між тим сонце майже скотилося за обрій, і грек щодуху помчав до майдану. Спершу до нього долинув галас натовпу, а тоді він побачив, як ведуть його друга. Той же час грек вибіг на середину майдану і заволав:
– Зупиніть страту! Я той, кому він був запорукою!
Натовп ніби заціпило. Друзі кинулись один одному в обійми, і люди заплакали від радощів та захоплення. Звістка про раптове повернення полинула містом, миттєво сягнувши вух грізного царя. Як не дивно, цареве серце здригнулося, розтоплене історією справжньої дружби, і володар запросив засуджених до себе.
– Ви подолали моє серце, – проголосив він. – Я бачу, що дружба все-таки існує, тому хотів би стати вашим другом.