Якось двоє друзів теревенили, сидячи на ґаночку.
– Ох, якби ти знав, як чудово мати двох жінок! – замріяно прошепотів один із них.
І він мальовничо почав описувати своє сімейне життя, раз по раз підкреслюючи, як дивовижно пахне кожна з його пишних квіток. Слухаючи ці оповідки, інший чоловік сповнювався заздрощів та пристрасного бажання. «Мій друг живе в раю! – думав він. – Але чому саме йому, а не мені пощастило їсти плоди двох дерев водночас?!»
Тож невдовзі й він привів додому другу жінку. Одначе, прийшовши до неї шлюбної ночі, молодий знагла дістав відкоша.
– Не заважай мені спати! – штурхонула його нова дружина. – Вертайся до своєї першої жінки! Я не бажаю бути п’ятим колесом у возі. Чия, чи вона, обирай.
Спантеличений, чоловік подався до першої дружини. Проте й вона не схотіла пустити його до свого ліжка.
– Іди геть! – гнівно скрикнула вона. – Якщо ти взяв за жінку іншу, я тобі більше не потрібна. То чимчикуй до неї, а мене облиш!
Геть засмучений, неборака пішов до найближчого храму, щоби хоч там знайти спокій. Але, опустившись навколішки для молитви, він почув поза спиною кахикання. Чоловік озирнувся й побачив свого друга, що колись спокусив його одружитися вдруге.
– Що ти тут робиш? – здивувався горопаха.
– Мої жінки не підпускають мене до себе, – поскаржився його приятель. – І це триває місяці...
– Тоді навіщо ти базікав про те, як файно жити з двома дружинами?
– Розумієш, я почувався таким самотнім у цьому храмі, що мені конче хотілося, аби мій друг був поруч...