Жив собі в місті один крамар, і була в нього красуня-дочка, до якої постійно залицялися місцеві парубки.
Та одного разу крамар заборгував лихвареві велику суму грошей, а той запропонував пробачити йому борг в обмін на руку та серце його дочки. Лихвар був старим і потворним, тож батько й дочка жахнулися його пропозиції. Та позаяк іншого виходу не було, вони зголосилися, але з однією умовою: долю дівчини мало вирішити жеребкування.
Лихвар мусив покласти до мішечка два камінчики, – чорний та білий, а красуня мала витягти один із них наосліп. Якщо їй трапиться білий камінець, вона залишиться з батьком, а коли чорний – побереться з лихварем.
Лихвар нібито погодився на таку умову, проте згодом, перед самим жеребкуванням, дівчина помітила, що він кладе до мішечка два чорні камінці. Спершу красуня засмутилась, але потім допетрала, як перехитрувати нечесного лихваря. Сунувши руку до мішечка і витягнувши один із камінчиків, вона мовби ненароком впустила його на землю, і він тут-таки загубився серед іншого каміння.
– Ох, як прикро! – зойкнула дівчина. – Та це не біда! Ми глянемо, який камінець лишився в мішечку, і тоді визначимо, який витягла я.
Судячи з того, що другий камінчик виявився чорним, перший мав бути білим. Лихвар не став заперечувати, аби не викрити себе, і красуня залишилася з батьком.