Одного дня до оази прийшов юнак. Попивши води, він спитав у старого, який відпочивав коло джерела:
– Скажи, що за люди тут живуть?
Старий гмикнув і собі запитав:
– А що за люди мешкають там, звідки ти йдеш?
– Ох, у нас повно жадібних до грошей, черствих лиходіїв, – мовив юнак.
– От таких самих ти зустрінеш і тут, – похитав головою старий.
Того самого дня біля джерела з’явився ще один мандрівник. Він також утамував спрагу, а тоді привітався з дідом і поцікавився:
– Скажи-но мені, батьку, що за люди мешкають у цій місцині?
Старий знову відповів питанням на питання:
– А які люди мешкають там, звідки ти крокуєш?
– О, ті люди пречудові! Чесні й чемні, гостинні та привітні...
– Таких самих ти побачиш і тут, – посміхнувся дід.
Потому хлопчик, що повсякчас сидів коло старого і чув обидві розмови, здивовано пролопотів:
– Чому на одне питання ти дав такі різні відповіді?
На що дід мудро прорік:
– Кожен із нас може бачити лиш те, що носить у своєму серці. Той, хто не виявив нічого гарного в жодному місці, де б він не був, не здатен відшукати добра ані тут, ані деінде.