Якось учні запитали Конфуція:
– Як гадаєш, чи легко пізнати серце людини?
– Добутися до людського серця складніше, ніж заповзти в гірську ущелину, і важче, ніж пізнати саме Небо! Небо встановило весну та осінь, літо й зиму, день і ніч. Натомість людина має непроникне обличчя, а її почуття глибоко приховані. Іноді людина буває добра на вигляд, але жадібна в душі; здібна зовні й лінива насправді; розумна з лиця, проте дурна всередині; м’яка зовні, одначе груба в серці. От чому виходить, що людина то прагне доброчинності, як спраглий – води, то тікає від неї, мовби від лісової пожежі.
– А чи можна перевірити, що за якості має людина насправді?
– Мудрий володар відсилає людину в далеку путь, щоби випробувати її відданість, а в близьку – щоби відчути її поштивість. Дає складне доручення, аби визначити її здібності, і ставить несподівані запитання, перевіряючи кмітливість. Наказує діяти миттєво, щоби побачити її довіру, і довіряє їй свої статки, аби перевірити її совість. Повідомляє їй про небезпеку, очікуючи від неї холоднокровності, напуває вином, виявляючи її схильності, і саджає поруч із жінками, випробовуючи на хтивість.
Отакими і є дев’ять випробувань, що допомагають розкривати людей.