З давніх-давен усі струмки, річки, водоспади та потічки брали свій початок високо в горах. Тому гори запишалися тим, що їхніми хребтами стікають води, які наповнюють моря та океани, і почали глузувати:
– Гей, ти, порожня діжка! – навперейми вигукували вони, звертаючись до спокійного моря. – Уяви, що станеться із твоїми бережечками, якщо бурхливі ріки, які стікають із нас, раптом не наповнять тебе? Ти миттєво перетворишся на суху яму, та й по всьому!
Що ж відповідало море на такі кпини? Анічогісінько! Воно мало забагато клопоту, щоби гаяти час на безглузді теревені. Йому слід було піднести до неба якнайбільше вологи, щоби та зібралась у хмари, а потім туманом та дощем упала на пихаті гори и напоїла їх досхочу...