Якось учитель та учень прогулювалися селом у день великого свята. Наблизившись до головного майдану, вони почули оглушливий грім барабанів і галас людей. Від тієї скаженої суміші звуків учневі аж вуха позакладало, тож він поквапився затулити ’іх долонями. Натомість учитель, на диво, пустився скакати гопки, ба навіть прискорив крок, аби швидше дістатися центру подій. Потому як свято добігло кінця і зморені люди розійшлися по домівках, хлопець запитав свого наставника:
– Учителю, як тобі вдалося витримати таку какофонію, та ще й добряче розважитися?! Я навіть думок власних не чув!
– Ти був налаштований на какофонію, друже, – відповів майстер. – А мешканці цього села сприймали її як наймелодійнішу музику! Я всього-навсього відчув ці звуки так само, як і селяни. Більшість людей крокують життям, уловлюючи лише невиразну какофонію. То ходімо вперед і слухатимемо тільки музику!