Жили собі два брати – дуже бідні, та ще й сироти. І от, подорослішавши, вони одружилися. Однак невдовзі їхні жінки почали сваритись і гризтися поміж собою. Тоді старший брат запропонував молодшому:
– Брате, ти бачиш, наші дружини ніяк не можуть дійти згоди. Гадаю, краще нам роз’їхатись, аніж терпіти такий гармидер і колотнечу.
Молодший брат пристав на цю пропозицію, і вони негайно заповзялися ділити своє майно. Кінець кінцем брати поділили геть усе: велику й маленьку худобу, посуд, одяг, білизну... Навіть стіл розпиляли навпіл! Наостанок лишилося порозбирати різноманітну дрібноту і... розділити одну-єдину сокиру! «Кому вона відійде?» – мізкували брати. Зрештою один із них висловив таку думку:
– Треба занурити сокиру у воду і мовчки чекати, доки вона розм’якшиться.
Так вони й зробили. Подейкують, ніби брати й досі мовчать, очікуючи можливості поділити сокиру.