Один раджа уславився своїми примхами. Якось цілком несподівані він дав ляпаса своєму візиру, який опинився поруч, – а слід зазначити, то була найкмітливіша людина у палаці. Візир на мить застиг, міркуючи, що далі робити, а тоді розвернувся і дав ляпаса міністрові, який стояв поряд. Той, своєю чергою, вдарив іншого придворного, цей – наступного підданого, а той – челядника... Подейкували, ніби ляпас облетів усю столицю!
А вночі раджу вдарила його жінка. Палаючи від обурення, він скрикнув:
– Що ти коїш?!
– Сьогодні мені заліпила в обличчя старша твоя дружина, – відповіла жінка. – Та оскільки вона старша за мене, я не могла відповісти їй тим самим. Передати ляпаса я можу лише тобі!
– Ти ба! – здивувався раджа. – Мій ляпас до мене й повернувся!
Кмітлива бабця
КОЛИСЬ надвечір падишах зі своїм радником Бірбалом поїхав верхи милуватися краєвидами. Аж раптом падишах зауважив бабцю – вона стовбичила при дорозі, стискаючи в долонях старовинний меч у пишних піхвах. Зацікавлений, падишах наблизився до старої і запитав:
– Скажи-но, що це за меч?
– Це Заступник бідних, повелителю, – відказала бабця. – 3 давніх-давен лежав він у мене вдома, а теперечки прийшли злидні, їстоньки стало нічого, тож мушу його продати.
Падишах вийняв меча з піхов і заповзявся його розглядати. На жаль, зброя виявилася ні до чого не придатною: її лезо заіржавіло, викривилось і подряпалося. Тож падишах мовчки повернув меча старенькій, а вона витріщилася на свою зброю так, ніби вперше її побачила!
– Що трапилося? – здивувався падишах. – Твій меч знагла змінився?
– Отож-бо й воно, що ні, – прошамкала бабця. – Я чула, що коли торкнутися леза диво-каменем, то воно вмить укриється золотом! Але ви тільки-но торкнулися меча диво-каменем – себто вашою рукою, а проте нічого не змінилося! Оце мене і вразило.
Падишах узяв у тямки натяк кмітливої бабці й, не вагаючись, видав їй зі скарбниці стільки золота, скільки важив її меч.