Жив собі на світі чоловік, який повсякчас прагнув розвитку та пізнання. І ось одного дня він вирішив, що для досягнення мети йому потрібна медитація. Одначе варто було йому розпочати медитувати, як одразу щось ставало на заваді.
Спершу чоловік розмістився у власному будинку. Проте не встиг він зробити бодай один глибокий вдих, як почув, що сперечаються сусіди. Чолов’яга спробував був відмежуватися від навколишніх звуків і не зважати на них, та зась! Нічого не вийшло.
Тоді горопаха пішов до лісу. Розташувавшись на затишній галявині, він заплющив очі – і тут-таки почув скажений дитячий вереск. Роздратований, чоловік зірвався з місця і подався на луки. Але й на луках не зазнав він спокою. Там пташка тьохнула, тут травичка зашурхотіла, а потім і вітер дмухнув... Отже, вкотре спіймавши облизня, неборака подерся на скелю. Надибавши темну печерку, він заліз усередину, всівся і... почув, як у глибині крапає вода.
Тоді чоловік вирішив спорудити будинок, захищений від будь-яких звуків, – щоби спокійно медитувати там, коли заманеться. За кілька років хатина була готова. Сповнений сподіванок, чолов’яга сів на долівку, склепив повіки... та зненацька почув цокотіння годинника! Розлючений, горопаха схопив того годинника і спересердя розтрощив об стіну. Потому він знову сів, знов заплющив очі, вдихнув, полегшено посміхнувся, налаштовуючись на тривалу медитацію... І тут у повній тиші до нього долинув стукіт власного серця!
Тієї миті чоловік усвідомив, що лиш тоді, коли тиша та спокій запанують у душі, навколо настане гармонія.