Якось Будда гуртом зі своїми учнями йшов селом, де мешкали супротивники буддизму. Побачивши їх, люди повиходили зі своїх хатин, оточили вчителя та його послідовників і заповзялися вигукувати лихі слова. Учні вже почали були боронитися, коли Будда повернувся до них і промовив із докором:
– Гей, чом ви сердитеся? Нащо дозволили цим людям керувати вами і впливати на вашу поведінку? Подивіться на себе, наразі ви залежите від них! Але ж ви вільні!
Селяни аж ніяк не очікували такої реакції, тому миттєво знітились і принишкли. А Будда тим часом звернувся до них:
– Я би хотів поставити питання, що стосується всіх вас. Мешканці сусіднього села прийняли нас дуже гостинно, ба навіть принесли квіти, фрукти та ласощі. Але я сказав їм, мовляв, вибачайте, ми вже поснідали, тож віднесіть фрукти та решту частування своїм діткам. Ми не можемо прийняти ваші дари, бо ніколи не носимо із собою їжу. Так от, тепер я питаю вас, що вони мають зробити з тими смаколиками, які приготували для нас?
На це хтось із натовпу вигукнув:
– Гадаю, вони віднесуть усе додому, а потім роздадуть своїм малюкам!
– Ваша правда, – посміхнувся Будда. – А що тоді ви зробите зі своїми образами та прокляттями? Я не приймаю їх. Тож і ви несіть їх додому й робіть із ними все, що заманеться.