Одного разу соловейко мовив до павича:
– Варто мені затьохкати, і люди оточують мене цілими натовпами, аби послухати мої вишукані співи!
Павич сповнився заздрощів і вирішив, що завдяки своєму чарівному пір’ю збере такий натовп шанувальників, який соловейкові навіть уві сні не марився. Отож, рано вранці він вирушив до людей і заповзявся надимати груди й розгортати хвоста, хизуючись то так, то сяк своєю неймовірною красою. Проте глядачі не зрозуміли, чого він хоче, і взяли птаха на кпини:
– Цьому бідолашному павичеві, либонь, дуже зле! Дивіться, він ніяк не вгамується! Вочевидь, слабує на щось, неборака!
Почувши таке, натовп переполошився, схопив павича і вбив – аби загадкова «хвороба» не розповсюдилася на решту місцевих птахів.