Одна недбала господиня якось поклала на підвіконня свіжоспечений буханець хліба – щоб вистигав. Тим часом повз нього проходила ненажерлива кішка, за якою гнався голодний пес. Побачивши хлібину, тварини стрибнули на неї і скинули на землю. А тоді сіли навпроти буханця, задерли хвости і почали сперечатися одне з одним: кішка затято шипіла, а собака сердито гарчав...
– Це моя хлібина! – нявкала кішка. – Я перша її побачила!
– Ні, моя! – ричав пес. – Бо саме я скинув її з підвіконня.
Вони могли б іще довго гиркатись, якби мудрий сич, що сидів на гілці і спостерігав цю картину, не промовив:
– Не сваріться, друзі! Я допоможу вам розв’язати вашу проблему. Що ви там не поділили?
– Ця жаднюга стверджує, що весь буханець має дістатися їй! – гавкнув пес.
Я цілісінький ранок вистежувала, доки господиня спече хліб і по- на підвіконня, щоби затим схопити його і з’їсти. А цей ненажера на хлібину і каже, що та дістанеться лиш йому! – поскаржилася – Я все справедливо владнаю, – заспокоїв їх сич.
Підхопивши буханець, птах розірвав його на дві нерівні частини, а затим поклав їх на шальки терезів. Звісно, одна із шальок опустилася нижче за іншу.
– Гей, а ти не можеш зробити шматки однаковими? – напосілася на сича кішка, грізно вигнувши спину.
– Зараз спробую, – відказав птах і відщипнув чималий шмат хліба з нижчої шальки. Унаслідок цього перевага виявилася на протилежному боці. Тоді сич відщипнув шматочок з іншого боку – і знову переважила перша шалька. Отак він і відщипував по шматочку доти, доки на кожній шальці терезів лишилося по одному крихітному шматочку.
– От погляньте, друзі, на цю дрібноту! – махнув крилом сич. – Чи варта вона таких запеклих суперечок?!
Потому він доїв останні шматочки й полетів собі геть.