Якось один цар, відчувши страшенну спрагу, поскаржився челяді:
– Ох, щось сухо у мене в роті...
На жаль, челядь навіть не подумала про те, що слід лише напоїти володаря, адже це було би надто просто! Натомість усі піддані гуртом помчали на ринок і купили найдорожчу пом’якшувальну олію. Випивши її, цар позбувся сухості, проте його почало нудити. Тоді до нього запросили найкращого лікаря столиці, і той прописав «хворому» маринад та оцет. Цар вихилив і це зілля, завдяки чому нудота минулася, але почалися кольки в животі. Звісно, хтось негайно запропонував йому настоянку від спазмів, і коли він її прийняв, то знову відчув сухість у роті. Далі цар почав пити різноманітні сиропи, вина – все, що йому пропонували турботливі челядники, – внаслідок чого дістав жахливий розлад травлення...
Однак серед челяді знайшовся один-єдиний єврей, який працював садівником і довгий час спостерігав за тим, що коїлося з володарем. Не витримавши безглуздості ситуації, він зрештою наважився дати пораду:
– Гадаю, вам варто випити води. Звичайної води, так-так! Я завше так роблю, коли у мене в роті пересихає.
Почувши таке, цар страшенно розлютився і вигукнув:
– Дурень ти, якщо думаєш, ніби проста вода здатна зцілити великого царя? Вилікувати мене не так легко, як тобі здається!
Проте садівник продовжував наполягати, і цар таки вирішив перевірити його слова. Він випив зовсім трохи води – і... тут-таки видужав!