Якось рабин із дружиною працював на городі. Зненацька його лопата на щось наштовхнулась, і з землі показалася старовинна, запечатана сургучем пляшка. Ребе відкрив її, і звідти випурхнув джин.
– О, який я тобі вдячний! – скрикнув джин. – Тисячу років просидів я в цій пляшці! Тож вимагай від мене всього, чого забажаєш! Я ж бо заприсягнувся, що служитиму тому, хто випустить мене, все його життя!
– Лізь назад у пляшку! – наказав ребе.
Джин послухався, і тоді рабин знову надійно запечатав пляшку, та ще й каменюку до неї причепив. Прийшовши до моря, він пожбурив свою знахідку якнайдалі – щоби вже точно ніхто не відшукав.
– Навіщо ти це зробив?! – напосілася на нього жінка. – Джин міг би виконати всі наші побажання! Ми стали би заможними!
– По-перше, – відповів рабин, – що то за джин такий, який за тисячу років не подужав вибратись із пляшки? По-друге, він пообіцяв служити мені все моє життя. А раптом йому спаде на думку, що я надто довго топчу ряст?.. І по-третє – і це головне – він не назвався, а ввічливість має бути понад усе!