Мандруючи світом, двоє чарівників якось вирішили зупинитися на ніч у багатого господаря. Постукавши до його маєтку, чарівники попросили пустити їх, проте заможна родина виявилася нечемною і не дозволила гостям переступити поріг. Натомість чарівникам було запропоновано переночувати в сирому, холодному льоху.
І от, готуючись до сну, старший чарівник побачив у стіні діру й одразу залатав її. Від подиву його молодший супутник аж очі вирячив!
– Нащо ти допоміг їм? – запитав він. – Адже вони лихі й жадібні люди!
– Не все побачиш на власні очі, -– посміхнувся старший.
Уранці Чарівники пішли собі далі, а невдовзі постукали до бідної хатини, її господарі радо пустили гостей до оселі, поділилися з ними останніми крихтами хліба і поступилися своїми ліжками. А на ранок виявилося, що єдина їхня корова – головна годувальниця всієї родини – здохла...
– Що ж це таке?! – обурено вигукнув молодий чарівник. – Тим, скупим, ти допоміг, а бідним та щедрим не міг урятувати корову?!
– Не все побачиш на власні очі, – повторив його супутник. – У тих багатіїв за стіною я побачив скарб, тому й вирішив затулити отвір, аби вони нічого незнайшли. А до цих злидарів уночі приходила Смерть – хотіла забрати жінку господаря. Натомість я віддав їй корову, і вона забралася геть.