Якось до мудреця завітала молоденька і дуже вродлива дівчина. Ридаючи ридма, вона почала жалітися:
– Як мені далі жити?! Я завше добре ставилася до людей – нікого не ображала й усім допомагала, чим могла. Та попри всю мою приязність і доброзичливість, люди не поважають мене, ба навіть часто-густо беруть на кпини, кривдять та принижують. Але я ні в чому не винна! Що мені робити з такою несправедливістю?!
Мудрець пильно глянув на вродливицю і порадив:
– Зніми із себе геть увесь одяг і пройдися містом у такому вигляді.
– Ти що, з глузду з’їхав?! – обурилася дівчина. – Якщо я з’явлюся в такому вигляді, про мене казна-що подумають! І взагалі, будь-хто зможе зганьбити мене!
Тоді мудрець відчинив двері й відказав:
– От бачиш, вийти на люди з цілковито оголеним тілом ти соромишся, а ходити світом з оголеною душею – чомусь ні... Вона в тебе розчахнута, як оці двері, тож всі охочі радо пхаються в твоє життя.
– То що ж мені робити? – запитала дівчина.
– Ходімо, я покажу тобі свій сад, – запропонував старий.
Вивівши дівчину в садок, він показав їй на свої квіти і промовив:
– Довгий час я доглядаю свої квіти, щодня їх поливаю. Проте жодного разу не бачив, як розкривається пуп’янок, хоча згодом і отримую насолоду від краси та пахощів розквітлих рослин. Тож і ти стань подібною до квіточки: розкривай своє серце поволі, неквапно. А ще дивись уважно, хто гідний бути твоїм другом і здатний робити тобі добро, а хто обірве пелюстки і розтопче ногами!