Лао-цзи щодня рано-вранці ходив на прогулянку. І щоразу його супроводжував сусід, який знав, що Лао-цзи – мовчазна людина, але не порушував своєї звички. Отак вони й чимчикували пліч-о-пліч, не кажучи ані слова.
Якось у сусіда гостював його приятель. Почувши про мандрівки з Лао-цзи, він також забажав приєднатися до гурту, хоча друг попереджав його:
– Тримай язика за зубами! Ані чичирк, так само як і Лао-цзи!
Гість покивав, і вони вирушили на прогулянку. Ранок був пречудовий, тихенько щебетали пташки, роса виблискувала на трат, немов коштовне каміння... Вражений такою красою, гість вигукнув: і
– Як гарно навкруги!
Упродовж усієї прогулянки він вимовив тільки це, і більше нічого, проте Лао-цзи зиркнув на нього так, ніби він скоїв страшний злочин! Повернувшись додому, мудрець попрохав свого сусіда:
– Ніколи не приводь із собою ще когось! Цей чоловік, либонь, надто говіркий. Ранок був дійсно пречудовим, а головне – тихим! Але цей чоловік все зіпсував...