Один прочанин мандрував до монастиря в лісі, але посеред дороги його настигла ніч. У пітьмі бідолаха зійшов зі стежини і шубовснув у глибоченький колодязь. Та, на щастя, йому вдалось ухопитися за міцне коріння, що випиналося зі стіни колодязя.
А рано-вранці повз той колодязь простував селянин. Почувши волання прочанина, чолов’яга зазирнув углиб копанки і скинув бідоласі мотузку, сподіваючись витягти його. Одначе розум горопахи раптом затьмарився, і він не наважився відпустити коріння заради того, щоби зачепитися за рятівну мотузку. Тож і лишився у тому колодязі...
Отже, людина має триматися за коріння лише доти, доки їй не простягнуть згори мотузку.