Один купець вирішив пожертвувати п’ятсот злитків золота на будівництво школи. Приніс він мішок того золота вчителеві дзен, а той байдуже промовив:
– Гаразд, я візьму твій дар.
Купець віддав йому мішок, проте відчув себе скривдженим. Навіть три злитки на цілий рік забезпечили би школу всім необхідним, а він приніс аж п’ятсот злитків!
– У цьому мішку п’ятсот злитків золота, – зазначив купець.
– Ти вже казав про це, – кивнув учитель.
– Хоч я і заможний, п’ятсот злитків навіть для мене не абищо! – напосідався купець.
– Ти прагнеш подяки за них? – всміхнувся майстер.
– Звісно! Ти мусиш подякувати! – скрикнув гість.
– Чому мушу? – здивувався майстер. – Дякувати має той, хто дає!