Один учитель дзен влаштовував своєму учневі останнє випробування. Задля цього учень мав поїхати до караван-сараю.
– Що я маю там робити? – поцікавився він.
– Просто спостерігати за всім, що відбувається довкола, – відповів учитель.
Тож учень подався до караван-сараю і заповзявся уважно стежити за всім, що там відбувається. Згодом, повернувшись до майстра, він розповів:
– Я бачив, що господар того закладу щовечора і щоранку до блиску начищає люстро у вітальні. Мене здивувало, навіщо він це робить, і я запитав: «Ти витер люстро всього кілька годин тому, то нащо мити його знову? Відповідь господаря була такою: «Люстро запорошується щомиті, тому варто чистити його кожної вільної хвилинки. Ти завше знайдеш на ньому нові шари пилу». Тож я зробив висновок, що ви мали рацію, відіславши мене в той караван-сарай. Те, що відбувається з люстром, стосується і людського розуму. Його треба чистити щомиті, бо щомиті на ньому збирається порохнява.