Сталося так, що життєві сили людини завели суперечку – хто з них найкращий.
– Я краща! Я ліпша! – вигукували вони навперейми.
Не дійшовши згоди, вони попрохали мудреця розсудити їх. А той відповів:
– А спробуйте-но одна по одній покинути тіло – і подивіться, без кого воно найдужче страждатиме. Саме та сила і виявиться найважливішою і найкориснішою!
Отож першою пішла Мова. За рік вона повернулась і запитала решту сил:
– То як ви жили без мене?
– Так, як живе той, хто не здатен говорити, проте може чути, бачити, міркувати й дихати, – відповіли вони.
Потому тіло залишив Зір. Та за рік і він повернувся, аби поцікавитися:
– То як вам велося без мене?
– Так, як ведеться тому, хто не бачить, однак чує, мислить та дихає, – відказали сили.
Тоді тіло зрадив Слух. Повернувшись рівно за рік, він і собі запитав:
– Чи впоралися ви без мене?
Відповідь була такою:
– Еге ж, як упорався б той, хто не чує, але бачить, говорить, думає та дихає.
Наступним із тіла вийшов Розум. І знову минув цілий рік, допоки він приблудився назад.
– Невже ви змогли прожити без мене? – запитав він решту життєвих сил.
– Таки так, – покивали вони, – ніби дитина, позбавлена розуму, проте здатна бачити, чути, говорити й дихати.
І от настала черга Дихання. Покинувши тіло останнім, воно видерло й решту життєвих сил – подібно до коня, що, прагнучи скакати, вириває із землі кілочки, до яких прив’язані його ноги.
Тож усі сили оточили Дихання і щиро попрохали:
– Любий, будь нашим повелителем! Не залишай нас! Ти справді найважливіша сила життя!
Свої листи
Одного дня до мудреця завітала жінка, яка відрізнялася надмірною чутливістю. її дуже засмучували всілякі жахіття, що коїлись у світі: повені, війни, хвороби, посухи тощо... Тож вона запитала:
– Скажи, мудрий чоловіче, чому на Землі стільки лиха?
Відповідь старого видалася їй досить дивною. Адже мудрець мовив так:
– Ти одержуєш лише свої листи – і ніколи не читаєш чужих…