Якось могутній слон ішов собі повз цілу зграю шакалів. Визираючи з-поміж кущів, шакали шкірились і шепотілися:
Ти диви, яка гора м’яса! Якби вдалося його вхопити, ми могли упродовж місяця жирувати й розкошувати, ба навіть сусідів пригощати!
– А що? – всміхнувся найхитріший шакал. – Можна спробувати!
Чкурнувши назирці за слоном, шакал наздогнав його й улесливо мовив солоденьким голосом:
– Вітаю, Ваша величносте!
– І тобі вітаннячка! – доброзичливо всміхнувся слон. – Ти хто такий?
– Я шакал, пане! Мене вислали затим, аби я запросив вас на галявину. Там на вас чекають не дочекаються! Адже Рада звірів нашого лісу одностайно вирішила проголосити вас Царем! Ви ж бо найкмітливіший і найсильніший! Отже, сьогодні буде велике свято, ходімо мерщій!
Слон високо здійняв хобот і засурмив:
– Ге-гей! Я найкмітливіший! Я найсильніший! Мене обрано Царем! – Потому, звернувшись до шакала, він промовив: – Веди мене, друже! Я готовий бути вашим Царем!
І от, охоплений бажанням влади, слон пішов за шакалом. А той повів його вузенькою стежиною крізь болото, і здоровань загруз у трясовинні.
– Друже! – у розпуці скрикнув слон. – Що ж мені тепер робити? Я потрапив у пастку!
– Ох, Ваша величносте! – глузливо розреготався шакал. – Хапайтеся за мій хвіст і спробуйте виборсатися, коли ви вже повірили моїм словам!