Якось усю землю охопила посуха. Щоби зросити свої поля, землероби мусили проводити воду рівчаками здалеку. Але один трудар був дуже сміливим та рішучим. Прокинувшись одного ранку, він твердо вирішив копати рівчак доти, доки не сягне самої річки. Отож він розпочав роботу і згодом утратив лік часу. Минув сніданок, настав обід... Дружина покликала землероба додому, аби він умився та попоїв.
– Любий, годі працювати! їжа охолоне, ходи до хати! – гукала вона.
Спершу чоловік не звертав на неї уваги, а тоді попрохав жінку дати йому спокій і не заважати.
– Хіба ти не розумієш, – скрикнув він, – що через цю жахливу посуху на нашому полі нічого не виросте? Ми не матимемо, чим годувати дітей, і помремо з голоду! Я мушу сьогодні ж провести воду на наше поле. Отоді можна буде вмитись і попоїсти...
Почувши це, дружина повернулася додому, а чолов’яга продовжив свою нелегку справу. Надвечір він зрештою сягнув річки – і, задоволений собою, сів перепочити. Споглядання того, як вода струменить рівчаком до його поля, принесло землеробові неабияку втіху! Потому він підвівся і подався додому.
– Люба, а тепер нагодуй мене, будь ласка! – гукнув він своїй жінці. А тоді вмився, повечеряв і заснув спокійним сном.
Того самого дня інший землероб також хотів був провести воду до свого поля. Одначе, коли опівдні його покликала дружина, він знявся з місця, кинув лопату і помчав до неї.
– Кохана, коли ти кличеш мене, я мушу йти! – проголосив він.
Кінець кінцем поле цього чоловіка лишилося сухим, а родина – голодною.
Отже, нічого не можна досягти без наполегливої праці та рішучості!
Жив собі один багатій, і було в нього бозна-скільки золота. Усі скарби він тримав у льохах попід хатою, однак упродовж тридцяти років не витратив жодного злитка – лише милувався своїми численними статками!
Та одного дня все золото вкрали. Через це багатій дуже засмутився й затужив... Побачивши його горе, мудрий сусід запитав:
– Невже за тридцять років ти не (Спромігся витратити своє золото бодай на щось?!
– Ні... – стенув плечима багатій.
– То чому ж ти так побиваєшся? Я принесу тобі кілька цеглин, а ти загорнеш їх у блискучий папір, покладеш у льохи і милуватимешся ними й надалі, ніби золотими злитками! Хіба це буде гірше?