Один мудрець щодня навідував іншого мудреця, щоби потеревенити. Та якось господар відвів його вбік і тишком-нишком попрохав:
– Будь ласка, не ходи сюди кожного дня! Тоді ми більше цінуватимемо спілкування один з одним.
Помітивши спантеличений вираз на обличчі друга, він розповів таку історію.
В одного вченого колись запитали:
– Сонце таке величне, таке чарівне! То чому ми не завжди вшановуємо його, ба навіть інколи не любимо?
– Сонце світить нам щодня, – відповів учений, – тож ми до нього звикаємо. І лише взимку, коли воно цілковито ховається поза хмарами, ми починаємо по-справжньому тужити за ним і цінувати його!