Якось одному ребе поставили запитання:
– Як тобі вдається так легко проходити над урвищем по вузенькій та хиткій дощечці? Кожен, кому доводиться таке робити, просто-таки вмирає зі страху!
– Гадаю, мені вдається ось чому, – почав пояснювати рабин. – Коли я йду на той бік, мені настільки потрібно там опинитися, що я забуваю про небезпеку самої переправи. А повертаючись, я невимовно прагну побачити своїх діточок, тож навіть не встигаю усвідомити, що в мене попід ногами вузенька дощечка!
– А нам як упоратися зі своїм страхом? Як навчитися ходити над урвищем?
– Ге, ліпше сидіти вдома доти, доки необхідність чи нестримне бажання піти на той бік не змусять вас забути, що доведеться перетинати глибоке провалля.