Одного дня цар та його мудрий міністр гуляли околицею. Аж раптом на їхньому шляху трапився селянин. Утомлений тривалою оранкою, він солодко спав у затінку дерев, просто на чорній ріллі.
– Дивовижно! – вигукнув цар, знагла зупинившись біля того чолов’яги. – Як влаштовані наші люди! Вони спокійно можуть відпочивати на твердих грудках землі, і їм цілком зручно!
– Люди тут ні до чого, – мовив на те міністр. – Тяжке життя змусило їх призвичаїтися.
Одначе цар не втямив, що має на увазі його підлеглий. Тоді міністр за
пропонував:
– Коли ваша ласка, я дещо вам покажу!
Він запросив селянина до палацу й поселив його в кімнаті з м’якою, пухкою постіллю. Чолов’яга спав на тій постелі протягом трьох місяців, а тоді йому тишком-нишком підклали під перину камінці. На ранок міністр запитав гостя:
– Ну то як спалося тобі сьогодні, чоловіче?
– Ох, кепсько, дуже кепсько! – поскаржився той. – Мені здавалося, ніби я лежу на голому камінні!
Звернувши очі на свого володаря, міністр сказав:
– От бачите! Це той самий чоловік, який нещодавно спокійнісінько дрімав на твердих грудках каміння! Але потому він скуштував іншого – він випробував зручне, м’яке ліжко, ще й устиг звикнути до нього. Саме тому навіть крихітні камінці наразі завдають йому неабияких прикрощів!