Якось, гуляючи в горах, учитель та учень зненацька натрапили на тигра. Майстер спокійно зійшов зі стежини на узбіччя, а учень перелякано затремтів, і тигр кинувся на нього.
Чкурнувши від звіра навтьоки, юнак одразу відкинув свого меча і зірвав усі священні обереги – аби не заважали. Продираючись крізь нетрі, він розідрав на шмаття одяг і до крові подряпав обличчя. Та попри те, що тигр був лютим і дуже спритним, хлопець усе-таки спромігся врятуватися, видряпавшись на високе дерево. Урешті-решт звір пішов геть, проте бідолашний учень не наважився злізти з дерева, поки не побачив свого вчителя. Поглянувши на подряпаного, обідраного та переляканого юнака, майстер посміхнувся і промовив:
– Ось ти й навчився відкидати все зайве заради досягнення мети, і це врятувало тобі життя.
– Але ж, учителю, – пролопотів юнак, – ти не загубив меча, ти не пошматував одягу... ти навіть не намагався втекти! І тигр тебе не зачепив! Чому так сталося?
– Бо я відкинув свій страх і припинив зважати на тигра, тож звір просто не помітив мене!