Якось крокувала дорогою дівчина, гарна, як пері. Аж раптом вона помітила, що за нею назирці чимчикує юнак. Озирнувшись, красуня запитала:
– Гей, хлопче, нащо ти йдеш за мною?
– О володарко мого серця! – скрикнув юнак. – Твої чари такі непереможні, що самі тягнуть мене за тобою! Подейкують, що я майстерно граю на лютні, що мені підвладне мистецтво поезії і що я вмію пробуджувати струни кохання в жіночих серцях! Тож дозволь зізнатися тобі в коханні, адже ти полонила моє серце!
Красуня мовчки зміряла його поглядом, а тоді промовила:
– Не розумію, як ти міг у мене закохатися? Моя молодша сестра набагато вродливіша і привабливіша за мене. Он, подивися, вона йде позаду!
Почувши це, молодик рвучко обернувся – проте побачив лише потворну стару в латаній свитці. Тоді він пришвидшив крок, аби наздогнати красуню, а порівнявшись із нею, обурено запитав:
– Нащо ти збрехала мені?!
– Друже, ти також надурив мене, коли освічувався в коханні, – з посмішкою відказала дівчина. – Ти чудово опанував мистецтво залицяння, тому тобі дуже добре вдається прикидатися закоханим. Але якби твоє серце дійсно палало від почуттів, ти би не озирнувся на іншу жінку!