Якось один селянин помітив, що його калитка із грошима кудись поділася. Обшукавши весь будинок і не знайшовши пропажі, він вирішив, що калитку поцупили. Тоді бідолаха заповзявся перебирати у пам’яті всіх, хто останнім часом заходив до його оселі, й визначив, що, либонь, гроші викрав сусідів син. Хлопчик був у нього напередодні зникнення калитки, тож ніхто інший не міг скоїти злочин.
Зустрівши хлопчину наступного разу, чоловік зауважив, що той дуже дивно поводиться. Він якось соромився, комизився, пускав очі долу і взагалі виглядав так, наче завинив. Кожен рух, кожен жест викривали в ньому крадія. Проте селянин не мав жодного доказу його провини, тому не знав, як учинити.
Утім, щодня вигляд у хлопчини ставав дедалі більше підозрілим: здавалося, побачивши дядька-сусіда, він здригався всім тілом і густо шарівся. Кінець кінцем це так розлютило селянина, що він вирішив завітати до батька малого халамидника і серйозно побалакати з ним...
Та несподівано його покликала дружина:
– Поглянь-но, що я знайшла попід ліжком! Здається, це твоя калитка?..
Наступного дня чоловік знову подивися на сусідського сина – і зрозумів, що той анітрішечки не схожий на крадія!