Одного дня, сидячи на зеленому листочку, гусінь із цікавістю спостерігала, як метелики з бабками весело пурхають із квітки на квітку, як стрибають зі стеблинки на стеблину коники і як повзають у траві жуки та мурахи. Лиш вона не вміла ні бігати, ні стрибати, ні літати. Гусінь могла тільки плазувати, повільно й незграбно переповзаючи з одного листочка на інший.
Одначе вона не скаржилася на долю й нікому не заздрила, чудово розуміючи, що кожен має робити свою справу. її справа полягала в тому, щоби ткати тонкі шовкові нитки для майбутньої хатки-кокона.
Отож, покинувши всі даремні міркування, гусінь старанно взялася до роботи і невдовзі закуталася з голови до ніг у теплий кокон. А що далі? – подумала вона, опинившись відтятою від усього світу. – Гаразд, поживемо – побачимо...»
Потому гусінь задрімала, а за деякий час отямилась і виявила, що стала геть іншою! Спритно виплутавшись із кокона, вона з подивом помітила поза спиною легенькі барвисті крильця. Радісно змахнувши ними, колишня гусінь полетіла назустріч новому життю.