Одного разу мулла прийшов до храму, щоби звернутися до всіх вірян. Одначе храм був порожній, і лиш на першій лаві сидів один-єдиний молодий конюх. Мулла розгубився: «Повинен я говорити чи ні?» – а тоді звернувся до конюха:
– Окрім тебе, тут нікого немає. Як гадаєш, я маю проповідувати чи ні?
– Пане, – відказав конюх, – я простолюдин і багато чого не розумію. Але, зайшовши до стайні та побачивши, що всі коні, крім одного, порозбігалися, я все ж нагодую його сіном та вівсом.
Мулла дуже перейнявся цими словами і почав проповідь. Він говорив із натхненням щонайменше дві години і наприкінці відчув, що на душі йому полегшало. Тоді він вирішив поцікавитися думкою слухача із приводу своєї промови.
– Чи сподобалася тобі моя проповідь, га? – запитав він.
– Я вже казав, що я простолюдин і не надто розуміюся на цьому, – мовив конюх. – А ще я сказав, що годую навіть одну коняку у стайні, коли решта коней порозбігалися хто куди. Проте, гадаю, безглуздо віддавати їй увесь корм, призначений для решти коней!