Одного дня коло дороги сидів злидар. Палюче сонце люто пекло йому в голову, мухи так само люто кусали його, щільно обліпивши все обличчя й тіло, і через це бідолаха жалісливо стогнав.
Аж раптом на дорозі вигулькнула карета падишаха, який подорожував у супроводі чисельної варти. Побачивши злидаря, падишах пожалів його, тому зупинився і сказав:
– Я сьогодні в дуже доброму гуморі. Мені хороше на душі, тож проси у мене все, що забажаєш. Усе зроблю! Виконаю будь-яке твоє прохання! Бо мені на цьому світі все підвладно, і всі мене бояться!
Потерпаючи від мух і спеки, злидар доземно вклонився падишахові і простогнав:
– Заради Аллаха! Урятуй мене від мух! Віджени їх від мене!
Почувши це, падишах лише напиндючився і пхинькнув:
– Ні! Відганяти мух я не стану!
Потому він поїхав далі, а злидаря зусібіч обступили люди.
– Як тобі пощастило! – навперейми закричали вони. – Либонь, падишах допоміг тобі стати заможним?!
– Я й гадки не мав, що наш володар такий немічний... – скривився злидар. – Йому не до снаги навіть мух розігнати!