Одна господиня вирішила подарувати своїй сусідці до свята гусака. Спершу вона спробувала сама спіймати птаха, та як не бігала, як не вимахувала руками, все було дарма. Гусак вислизав із рук, та й по всьому.
Урешті-решт господиня розсердилась і гукнула слузі:
– Гей, ти, спіймай мені отого клятого птаха!
Слуга марнувати часу не став. Бажаючи показати своє завзяття та спритність, він схопив ціпок, кинув його в гусака і забив бідолашну пташку на смерть!
– Ох і дурень же ти! – розсердилася господиня. – Нащо мені дохлий гусак?!
Наступного дня вона зі слугою пішла на ринок, аби купити порося. Але дорогою додому тваринка випручалася з рук слуги і дала драла.
– Лови його, лови! – наказала господиня.
Проте слуга подумав так: «Минулого разу я зловив гусака, та нічого доброго з того не вийшло. То чи варто знов устрявати в халепу?» Отож порося все-таки втекло.
Через це господиня розгнівалася так, що взяла й звільнила слугу.
«Ге, розумом цих панів не осягнути, – тужливо схлипнув слуга, крокуючи світ за очі. – Зробиш – погано, не зробиш – кепсько... Правду кажуть люди: чужа душа – темний ліс».