Усе життя кінь тяжко працював, маючи з цього дах над головою і харчі. Та одного разу, коли він відпочивав у стайні після чергового важкого робочого дня, до нього підбігла куниця і заповзялася глузувати:
– Гей, ти, заморена шкапа! Поглянь на мене! Я спритна. вертка, швидка й вільна. Нема наді мною ні володаря, ні господаря. А що ти бачив у житті, крім оранки, стайні та вівса?
– Мудрі кажуть: краще йти важким, але безпечним шляхом. Якщо ти не бачиш легшого і не менш безпечного, – мовив кінь. – Де б я діставав харчі? Хто захищав би мене від ворогів, га? Навіть тобі загрожує небезпека – хоч би й від моїх копит!
І на підтвердження своїх слів кінь, гучно зітхнувши, переступив з ноги на ногу. Налякана куниця блискавично гулькнула у щілинку в куточку, враз передумавши сперечатися.