Одна ворона мала п’ятьох пташенят. Але настала мить, коли вона відчула страшенну втому і вирішила, що більше не спроможна піклуватися про них. Тож, кинувши малят напризволяще, пташка полинула у дальні краї.
Довелося іншій Вороні взяти під крило чужих пташенят і вигодовувати їх, хай би як тяжко їй не було. Та минув час, і несподівано повернулася мати покинутих малюків.
Ти мусиш віддати мені дітей! – проголосила вона другій Вороні. – Це мої малі!
– Якби твої діти були потрібні тобі, ти б не залишила їх самотою, – відказала та. – А оскільки саме я виростила і вигодувала їх, тепер вони мої?
Ворони сперечались і сперечались, і кінця-краю тій суперечці не було, тому решта птахів вирішили покликати справедливого суддю – Мудрого Сича. Вислухавши обох ворон, Сич мовив так:
– От що я скажу вам, шановні! Саме та Ворона, яка врятував і виростила дітлахів, заслуговує називатися справжньою матір ю.
Усі птахи одностайно погодилися, тож Ворона-мандрівниця лишилася на самоті, а Ворона-годувальниця забрала малюків і полетіла собі геть.