Один заможний пан мав дуже пихатого та зверхнього сина. І щодалі, то гордовитішим ставав той юнак. Урешті-решт він навіть почав грубіянити власному батькові!
– Шляхетність у мене в крові! – якось похвалився панич. – Я гідний кращого ставлення і вимагаю, щоби відсьогодні мені віддавали таку саму шану, як моєму батькові!
Почувши ці слова, старий пан дуже розлютився й вигукнув:
– У жилах будь-якої людини тече твариняча кров! Тож дикість у ній сильніша за всяку шляхетність, прищеплену вихованням!
Потому він наказав замкнути сина у хліву разом зі свинями.
Отож цілісінький день простояв юнак у куточку свинарника, гребуючи забруднитися смердючою багнюкою. Та надвечір утома подолала його, і він заснув просто на долівці.
Уранці молодика почала мучити спрага, тож він змушений був напитися зі свинячих ночов. А втамувавши спрагу, він знагла відчув нестримний голод – і знов-таки приєднався до свиней...
Коли слуги прийшли забирати панича, то побачили неймовірну картину: опустившись навколішки коло свинячих ночов і затято відштовхуючи поросячі рила, він з апетитом наминав тваринний харч.
Отак мудрий пан пояснив синові різницю між походженням та шляхетністю.