Якось молодий принц замість обіцяних скарбів привіз із мандрів смагляву мовчазну красуню. Побачивши її, шах люто вигукнув:
– Якби ти привіз алмази, ювелір швиденько перетворив би їх на діаманти, і за один такий камінчик я купив би тобі п’ять красунь!
– Тату, ми кохаємо одне одного понад усе! Навіть більше за власне життя! – промовив юнак.
– Подивимося, скільки коштує твоє кохання, – пробурмотів шах.
Стягнувши з пальця перстень із чималим коштовним каменем, він кинув прикрасу до ніг гості і запропонував:
– Хутко вибирай: мій перстень і воля чи смерть.
Дівчина не ворухнулася. Тоді шах наказав слузі принести важкеньке золоте намисто і покласти вродливиці до ніг. Але та й не глянула на коштовність. Затим слуга приніс срібну таріль, повну барвистих камінців, одначе гостя знов-таки не звернула на них уваги... Отож гора коштовностей дедалі вивищувалася, а дівчина мовчала, закохано позираючи на принца.
– Отже, ти обираєш смерть! – погрозливо проревів шах і наказав слугам схопити нахабну чужоземку.
– Я не хочу жити без мого милого, – зрештою озвалася вона.
– І я не бажаю жити без коханої! – проголосив юнак, приставляючи до серця вістря ножа.
– Отямся, синку, ти ж утратиш геть усе! – скрикнув переляканий батько.
– Моє кохання дорожче за всі скарби, – мовив принц, притискаючи дівчину, – бо вона для мене – цілий світ, попри те, що обійняти її я можу однією рукою!